Зустріч весниНародні прикмети про весну
Справді, чому небо блакитне, якщо це повітря, а воно ж безбарвне. Виявляється, відповідь на це питання досить складна – багато великих вчених ламали собі голови в пошуках пояснення і розуміння небесного явища.
Сонце випромінює і посилає на землю чисте біле світло, тому виходить, що і колір неба повинен бути білим. Що ж відбувається зі світлом на шляху до Землі, чому воно стає іншим, і ми бачимо блакитне небо? Отже, біле світло – це пучок кольорових променів, тобто воно складається з 7 кольорів: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. Чому є ми бачимо лише блакитний?
У 1899 році Д. Релей опублікував своє пояснення: саме повітря, а не дим, смог або пил, забарвлює небо в блакитний колір. Виявляється, що частина сонячних білих променів проходить між газовими молекулами, не вступаючи з ними в контакт, і без найменших змін досягають поверхні нашої Землі. Інша ж частина, при цьому, велика частина, поглинається молекулами газу. При контакті фотонів молекули заряджаються енергією і збуджуються, а потім випускають енергію також у вигляді фотонів. Вторинні фотони можуть мати будь-який колір від червоного кольору до фіолетового. Розсіюються вони у всіх напрямках, в тому числі і до Землі. Д. Релей дійшов висновку, що колір променя залежить від того, скільки в ньому квантів певного кольору. Коли молекули газу з фотонами променів стикаються, то на кожен другий квант червоного кольору припадає 8 квантів синього.
Отож, синє світло ллється на нас звідусіль з мільярдів газових молекул атмосфери. До цього світла додаються фотони й інших кольорів, тому воно не абсолютно синє, адже світловий промінь проходить через “фільтри” земної атмосфери і створює блакитне небо. Дитині ж можна пояснити простіше: небо блакитне тому, що біле світло сонця має різні кольори, але крізь земну атмосферу пробивається тільки блакитний.
Сонце випромінює і посилає на землю чисте біле світло, тому виходить, що і колір неба повинен бути білим. Що ж відбувається зі світлом на шляху до Землі, чому воно стає іншим, і ми бачимо блакитне небо? Отже, біле світло – це пучок кольорових променів, тобто воно складається з 7 кольорів: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. Чому є ми бачимо лише блакитний?
У 1899 році Д. Релей опублікував своє пояснення: саме повітря, а не дим, смог або пил, забарвлює небо в блакитний колір. Виявляється, що частина сонячних білих променів проходить між газовими молекулами, не вступаючи з ними в контакт, і без найменших змін досягають поверхні нашої Землі. Інша ж частина, при цьому, велика частина, поглинається молекулами газу. При контакті фотонів молекули заряджаються енергією і збуджуються, а потім випускають енергію також у вигляді фотонів. Вторинні фотони можуть мати будь-який колір від червоного кольору до фіолетового. Розсіюються вони у всіх напрямках, в тому числі і до Землі. Д. Релей дійшов висновку, що колір променя залежить від того, скільки в ньому квантів певного кольору. Коли молекули газу з фотонами променів стикаються, то на кожен другий квант червоного кольору припадає 8 квантів синього.
Отож, синє світло ллється на нас звідусіль з мільярдів газових молекул атмосфери. До цього світла додаються фотони й інших кольорів, тому воно не абсолютно синє, адже світловий промінь проходить через “фільтри” земної атмосфери і створює блакитне небо. Дитині ж можна пояснити простіше: небо блакитне тому, що біле світло сонця має різні кольори, але крізь земну атмосферу пробивається тільки блакитний.
Що таке дощ і яким він буває?
Дощ - це вода, яка утворюється при конденсації водяної пари, що випадає з хмар і досягає земної поверхні у виді крапель рідини.
Діаметр дощових крапель коливається від 0,5 до 6 мм. Краплі дрібніше 0,5 мм називаються мрякою. Краплі крупніше 6 мм сильно деформуються і розбиваються при падінні на землю.
Дощ зазвичай йде з тепліших хмар, коли дрібні краплі, що несуть заряди протилежного знаку, притягаються і зливаються в більш великі краплі.
Вони збільшуються настільки, що стають занадто важкими, перестають утримуватися в хмарі і проливаються дощем.
Розрізняють слабкі, помірні і сильні дощі.
Інтенсивність слабкого дощу вимірюється від кількох крапель до 2,5 мм за годину, помірного дощу – від 2,8 до 8 мм за годину і при сильному дощі – більш 8-15 мм за годину.
Дуже сильним називається дощ, коли опадів на рівнинній території випадає від 50 мм за 12 годин. А в гірських районах – 30 мм тривалістю до 12 годин.
Сильні або дуже сильні дощі утворюються внаслідок діяльності активних циклонів або атмосферних фронтів.
Тривалі дощі при суцільній хмарності на великій території переважно слабкі і складаються з дрібних крапель.
Дощі, що випадають на невеликих ділянках хаотично, більш інтенсивні і складаються з великих крапель. За одну сильну грозову зливу тривалістю всього 20–30 хвилин може випасти до 25 мм опадів.
14 лютого 269 року за наказом імператора Клавдія за сповідання Христа був обезголовлений римський священник Валентин. Згідно з легендою, перебуваючи у в'язниці перед стратою, святий Валентин залишив прощальну записку дочці тюремника, з якою подружився, і підписав її "Від твого Валентина".
Насправді, точне походження і особистість Святого Валентина поки не ясні. Відповідно до Католицької енциклопедії, існує принаймні три різних Святих Валентина, всі мученики, які згадуються в мартирологах під датою 14 лютого. Один був священиком в Римі, другий - єпископом в Терні, Італія (помер у 197 році), і третій - жив в римській провінції в Африці (Єгипет; дата смерті - приблизно 153 рік).
Розбіжності стосуються і того як мученицька смерть пов'язана із коханням. Найправдоподібніше виглядає версія, що у давньому Римі 14 лютого святкувалось паганське свято кохання (на честь богині кохання Юнони); у 496 році папа Геласій I вирішив припинити ці святкування, призначивши на 14 лютого чествування святого Валентина. Хоча офіційно у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання.
З 1969 року покровитель закоханих був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів.
Традиції святкування та символіка Дня Святого Валентина
Щороку 14 лютого молоді люди, що мають пару, дарують своїм половинкам різноманітні подарунки:
• «валентинки» — символічні листівки у формі сердечок, які містять признання в коханні, найчастіше у віршованій формі;
• солодощі, виготовлені в тій же «серцевій» формі або які зображують фігурки Купідона — бога любові;
• м'які іграшки та сувеніри.
• «валентинки» — символічні листівки у формі сердечок, які містять признання в коханні, найчастіше у віршованій формі;
• солодощі, виготовлені в тій же «серцевій» формі або які зображують фігурки Купідона — бога любові;
• м'які іграшки та сувеніри.
Очевидно, що головні символи свята повинні бути виконані в яскравих червоних і рожевих тонах — кольорах, що означають пристрасть і полум'я почуттів.
Особливості Дня Валентина
• Ті, хто страждають від нерозділених або таємних почуттів, також дарують символічні сувеніри своїм коханим, ніби натякаючи на свою прихильність, нерідко такі подарунки підносяться інкогніто.
• Дуже романтично, коли в День закоханих, пари зізнаються один одному в любові, мріють про щасливе спільне майбутнє, а молоді люди роблять пропозиції руки і серця своїм обранцям.
• За статистикою ЗАГСів і храмів, на 14 лютого припадає дуже велика кількість урочистих реєстрацій шлюбу та вінчань, оскільки молодь вважає хорошим знаком об'єднання сердець саме в День Святого Валентина.
• Дуже романтично, коли в День закоханих, пари зізнаються один одному в любові, мріють про щасливе спільне майбутнє, а молоді люди роблять пропозиції руки і серця своїм обранцям.
• За статистикою ЗАГСів і храмів, на 14 лютого припадає дуже велика кількість урочистих реєстрацій шлюбу та вінчань, оскільки молодь вважає хорошим знаком об'єднання сердець саме в День Святого Валентина.
День закоханих — світське свято. Оскільки його зустріч припадає на сльотавий і вогкий місяць зими, молодь з нетерпінням чекає його, щоб просто весело провести час, адже новорічні свята давно позаду, а весняна «маївка» ще нескоро. Тим не менш, є пари, які дуже серйозно ставляться до цієї дати і переносять на неї доленосні рішення.
Історія книги 
У стародавні часи люди не вміли ні читати, ні писати. Усі цікаві оповіді складалися і передавалися з вуст у вуста. Ці твори зберігалися не в книжкових шафах, а в народній пам’яті. Людина, яка була здатна переповісти той чи інший твір, сама ніби ставала книжкою. Тобі це здається неймовірним? Але таке було насправді.
У Стародавній Греції, наприклад, оповідача називали аедом. Він виконував твори, акомпануючи собі на музичному інструменті, та був завжди бажаним гостем на святі. Перебираючи струни, аед співав про мудрого царя Одіссея, хороброго воїна Ахілла… Ці розповіді довго передавались із покоління в покоління і лише через століття були записані.
Людям завжди хотілося, щоб їхні твори і знання дійшли до нащадків. Тому вони придумали букви. Перші літери були більше схожі на малюнки.
Малюнкове письмо використовується і в наш час. Його переваги в тому, що одним значком можна позначити різні життєві ситуації, застереження тощо. Наприклад, відповідні картинки на дорожніх знаках швидко повідомляють нам, де є автозаправна станція, лікарня, телефон, їдальня, місце для відпочинку. Ці умовні позначення стали міжнародними та зрозумілі людям різних країн світу і по-сучасному називаються інфографікою.
На території нинішнього Перу (країна в Південній Америці) в давнину знаходилася держава древніх інків, які зберігали і передавали інформацію за допомогою кіпу – вузликового письма. Ним володіли тільки особливі люди - «в’язателі вузлів». Для передачі повідомлення використовувались вузлики певного кольору та різні види мотузкового сплетення.
Давні народи – вавилоняни та ассирійці – виготовляли перші книжки із м’якої глини. Значки, схожі на маленькі клини, гострою паличкою наносили на сиру глиняну дощечку. Тому такий лист називали клинописом. Потім ці плитки обпалювали у печах і вони ставали міцними, наче камінь, тому письмо на глиняних дощечках збереглося до наших днів. З отриманих табличок складали книжки. Обкладинкою для таких книг служив дерев’яний ящик, куди вони складалися. Якщо кожна плитка була сторінкою, то цілу книжку доводилося возити возом!
Були ще книги, які можна було розтопити, як масло! Мова йде про воскові книги. Виготовлялися вони так: брали декілька дерев’яних табличок-дощечок, робили посередині виїмку, яку заливали жовтим або забарвленим у чорний колір воском. У кутках дощечок проколювалися дірочки, в них вставляли шнурки, які скріплювали їх в одну книжечку. Писали на воскових «сторінках» гострим кінцем палички.
У 3-му тисячолітті до нашої ери матеріалом для письма стає папірус. Його виготовляли у стародавньому Єгипті з трав'янистої багаторічної болотяної рослини – осоки папірусної. Єгиптяни робили з неї багато різних речей, навіть готували страви. Одного разу вони помітили, що листя цієї рослини перетворюється в сухі вузенькі стрічки, які, до того ж, добре вбирають фарбу.
Писали на ньому тоненькою очеретиною: текст – чорною фарбою, а початок кожного розділу – червоною.
Щоб папірусною книжкою легше було користуватися, один кінець стрічки прикріплювали до палички і намотували сувій на неї. На таких свитках, що досягали в довжину до кількох десятків метрів завдовжки, записували різні тексти.
З часом книги почали писати на листах пергаменту. Свою назву матеріал отримав від міста Пергам (нині Бергам у Туреччині), де у 2-му столітті до нашої ери був вперше застосований.
На відміну від папірусу, добре вичинені шкіри тварин давали можливість відтворювати тексти й малюнки кращої якості з обох боків. Ще одна перевага пергаменту – його довговічність. Щоб листи не скручувалися, зошити зшивали і вкладали у дерев’яні палітурки, обтягнені шкірою.
У стародавньому Китаї писали тушшю на тонких бамбукових пластинках, які нанизували на міцну мотузку, пізніше – пензликами на шовковій тканині. І лише згодом – на папері, який винайшли саме в Китаї приблизно у 105 році нашої ери. А зробив це чоловік на ім’я Цай Лунь.
У стародавні часи люди не вміли ні читати, ні писати. Усі цікаві оповіді складалися і передавалися з вуст у вуста. Ці твори зберігалися не в книжкових шафах, а в народній пам’яті. Людина, яка була здатна переповісти той чи інший твір, сама ніби ставала книжкою. Тобі це здається неймовірним? Але таке було насправді.
У Стародавній Греції, наприклад, оповідача називали аедом. Він виконував твори, акомпануючи собі на музичному інструменті, та був завжди бажаним гостем на святі. Перебираючи струни, аед співав про мудрого царя Одіссея, хороброго воїна Ахілла… Ці розповіді довго передавались із покоління в покоління і лише через століття були записані.
Людям завжди хотілося, щоб їхні твори і знання дійшли до нащадків. Тому вони придумали букви. Перші літери були більше схожі на малюнки.
Малюнкове письмо використовується і в наш час. Його переваги в тому, що одним значком можна позначити різні життєві ситуації, застереження тощо. Наприклад, відповідні картинки на дорожніх знаках швидко повідомляють нам, де є автозаправна станція, лікарня, телефон, їдальня, місце для відпочинку. Ці умовні позначення стали міжнародними та зрозумілі людям різних країн світу і по-сучасному називаються інфографікою.
На території нинішнього Перу (країна в Південній Америці) в давнину знаходилася держава древніх інків, які зберігали і передавали інформацію за допомогою кіпу – вузликового письма. Ним володіли тільки особливі люди - «в’язателі вузлів». Для передачі повідомлення використовувались вузлики певного кольору та різні види мотузкового сплетення.
Давні народи – вавилоняни та ассирійці – виготовляли перші книжки із м’якої глини. Значки, схожі на маленькі клини, гострою паличкою наносили на сиру глиняну дощечку. Тому такий лист називали клинописом. Потім ці плитки обпалювали у печах і вони ставали міцними, наче камінь, тому письмо на глиняних дощечках збереглося до наших днів. З отриманих табличок складали книжки. Обкладинкою для таких книг служив дерев’яний ящик, куди вони складалися. Якщо кожна плитка була сторінкою, то цілу книжку доводилося возити возом!
Були ще книги, які можна було розтопити, як масло! Мова йде про воскові книги. Виготовлялися вони так: брали декілька дерев’яних табличок-дощечок, робили посередині виїмку, яку заливали жовтим або забарвленим у чорний колір воском. У кутках дощечок проколювалися дірочки, в них вставляли шнурки, які скріплювали їх в одну книжечку. Писали на воскових «сторінках» гострим кінцем палички.
У 3-му тисячолітті до нашої ери матеріалом для письма стає папірус. Його виготовляли у стародавньому Єгипті з трав'янистої багаторічної болотяної рослини – осоки папірусної. Єгиптяни робили з неї багато різних речей, навіть готували страви. Одного разу вони помітили, що листя цієї рослини перетворюється в сухі вузенькі стрічки, які, до того ж, добре вбирають фарбу.
Писали на ньому тоненькою очеретиною: текст – чорною фарбою, а початок кожного розділу – червоною.
Щоб папірусною книжкою легше було користуватися, один кінець стрічки прикріплювали до палички і намотували сувій на неї. На таких свитках, що досягали в довжину до кількох десятків метрів завдовжки, записували різні тексти.
З часом книги почали писати на листах пергаменту. Свою назву матеріал отримав від міста Пергам (нині Бергам у Туреччині), де у 2-му столітті до нашої ери був вперше застосований.
На відміну від папірусу, добре вичинені шкіри тварин давали можливість відтворювати тексти й малюнки кращої якості з обох боків. Ще одна перевага пергаменту – його довговічність. Щоб листи не скручувалися, зошити зшивали і вкладали у дерев’яні палітурки, обтягнені шкірою.
У стародавньому Китаї писали тушшю на тонких бамбукових пластинках, які нанизували на міцну мотузку, пізніше – пензликами на шовковій тканині. І лише згодом – на папері, який винайшли саме в Китаї приблизно у 105 році нашої ери. А зробив це чоловік на ім’я Цай Лунь.
Птахи-рекордсмени
1. Найбільший птах у світі. (Африканський страус, висота — 2 м 70 см, вага — до 90 кг.)
2. Найменший птах у світі. (Колібрі, 2—4 г.)
3. Який птах літає найшвидше? (Стриж.)
4. Який птах має найбільший розмах крил? (Альбатрос, 3,7м.)
5. Найважчий птах України. (Дрохва, 16—19кг.)
6. Найвищий птах України. (Журавель сірий, 120 см.)
7. Найменший птах України. (Корольок, 5 г.)
8. Птах, який здійснює найшвидші рухи крилами. (Колібрі, 80—90 разів за с.)
9. Який птах має найдовший язик? (Дятел.)
10. Птах, що найвище літає. (Орел, 6—7км.)
11. Птах-рекордсмен із подолання довгих дистанцій. (Ластівка берегова, 32 тис. км.)
12. Найважчий птах, що літає. (Дрохва.)
13. Який птах несе найбільші яйця? (Африканський страус, 1,5—2 кг.)
14. Єдиний птах, температура тіла якого непостійна (знижується вночі). (Колібрі, при негоді — до 14 °С.)
1. Найбільший птах у світі. (Африканський страус, висота — 2 м 70 см, вага — до 90 кг.)
2. Найменший птах у світі. (Колібрі, 2—4 г.)
3. Який птах літає найшвидше? (Стриж.)
4. Який птах має найбільший розмах крил? (Альбатрос, 3,7м.)
5. Найважчий птах України. (Дрохва, 16—19кг.)
6. Найвищий птах України. (Журавель сірий, 120 см.)
7. Найменший птах України. (Корольок, 5 г.)
8. Птах, який здійснює найшвидші рухи крилами. (Колібрі, 80—90 разів за с.)
9. Який птах має найдовший язик? (Дятел.)
10. Птах, що найвище літає. (Орел, 6—7км.)
11. Птах-рекордсмен із подолання довгих дистанцій. (Ластівка берегова, 32 тис. км.)
12. Найважчий птах, що літає. (Дрохва.)
13. Який птах несе найбільші яйця? (Африканський страус, 1,5—2 кг.)
14. Єдиний птах, температура тіла якого непостійна (знижується вночі). (Колібрі, при негоді — до 14 °С.)
Як утворюються сніжинки?
Снігові кристали утворюються в холодних хмарах високо над землею. На дуже великих висотах, де температура доходить до мінус 40 градусів Цельсія, водяна пара, занесений туди вітром, може раптово замерзнути, формуючись в кристалики льоду. В хмарах, розташованих нижче, де температура вища, вода замерзає повільніше, попередньо пристав до якоїсь зважених у повітрі часток. Температура при цьому звичайно повинна бути нижче 0 градусів Цельсія (тобто точки замерзання води). Хоч ми і думаємо, що сніг «чистий», але насправді більшість сніжинок формуються навколо дрібних частинок грунту, піднятих вітром вгору.
Водяна пара може замерзати так само навколо частинок диму. Використовуючи дуже потужні мікроскопи, вчені змогли роздивитися частинки, заховані в серцевині сніжинки. При перегляді серії сніжних кристалів виявили, що близько ¾ сніжинок містили в центрі найдрібніші частинки глини. Так що сніжинки — це шматочки грунту, може бути навіть з вашого городу, тільки покриті льодом.
В одній сніжинці міститься від 2 до 200 окремих сніжних кристалів.
Вчені стверджують, що снігові кристали бувають чотирьох основних типів за формою. Найпростіша форма — довгі голчасті кристали. Всі інші типи мають шість сторін, тобто вони гексагональні (шестикутні). Стоп-сигнал має вісім сторін — це восьмикутник (по-грецьки — октагональний). Бувають сніжинки, схожі за формою на пустотілі довгі стовпчики, що нагадують шестикутну призму, є плоскі шестикутні сніжинки. І нарешті, існують сніжинки дуже химерної форми, в основі якої лежить шестикутна зірка.
Основна форма сніжинки залежить від температури, при якій сніжинка утворюється.
Чим вище хмара, тим воно холодніше. Вище найвищих хмар повітря розріджене і поступово переходить у вічно холодне безповітряний простір космосу. Високі пір'ясті хмари, що дрейфують при температурах нижче мінус 35 градусів Цельсія, складаються з кристалів-призм, які виглядають, як блискучі підвіски люстр, виблискуючі в променях сонця.
Кристали різної форми утворюються при різній температурі. Якщо температура в хмарі в межах від мінус 3 до 0 градусів Цельсія, то утворюються плоскі шестикутники, від мінус 5 до мінус 3 градусів Цельсія формуються голчасті кристали, від мінус 8 до мінус 5 граду сов Цельсія утворюються стовпчики — призми, від мінус 12 до мінус 8 градусів Цельсія знову з'являються плоскі шестикутники, від мінус 16 до мінус 12 градусів Цельсія виникають перші зірчасті сніжинки. При подальшому зниженні температури утворюються сніжинки всіх типів.
Кристали-стовпчики, що утворюються в холодних хмарах високо над землею при дуже низьких температурах, падають на грунт крізь більш теплі хмари, при цьому на кінцях можуть зрости зірочки. Так само як історію подорожі градини можна з'ясувати по її кільцям, так форма сніжинки — це природна запис її маршруту по різних хмарам з різною температурою. Кожна сніжинка неповторна, зі своєю чудовою конструкцією, єдина у всьому світі. Подивіться на сніжинку, і ви побачите складну фігуру, де всередині однієї зірочки знаходяться інші кристали.
У міру того як сніжинка зростає, вона стає важче і падає на землю, при цьому її форма змінюється. Якщо сніжинка при падінні обертається, як дзига, то її форма ідеально симетрична. Якщо ж вона падає боком чи інакше, то і форма її буде несиметричною. Падаючі кристали злипаються, формуючись в снігові пластівці. У кожній такій крупній сніжинці міститься від 2 до 200 снігових кристалів.
Якщо повітря під хмарами прогрітий до температури вище 0 градусів Цельсія, сніжинки можуть під час падіння розтанути, тоді випадає звичайний дощ. Дійсно, дощ годину то починається зі снігопаду. Але якщо температура у поверхні землі нижче 0 градусів Цельсія, то сніжинки благополучно долітають до землі, одягаючи її в білий одяг. На землі сніжинки поступово втрачають витончену форму, стають круглими, позбавляються своїй мальовничості. Тому якщо ви хочете помилуватися сніжинками у всій їх красі, то збирайте їх під час снігопаду на темну матерію або на рукавицю.
Зимові легенди
Колись дуже давно у слов'янського бога Сонця — Даждьбога, була дружина — Коляда. У найдовшу зимову ніч мав народитися в них син Божич — молоде сонце.
Але богиня темряви і холоду — Мара, та її батько — злий Чорнобог, не хотіли появи Божича. Мріяли вони, щоб завжди на землі панували темрява, холод і голод. Мара намагалася перешкодити Коляді народити сина.
Погналася Мара за Колядою. Рятуючись від злих сил, перетворилася світла богиня на козу. Не помітила Мара тварину і побігла далі, а Коляда знову обернулася на жінку і народила Божича — нове сонце, яке зігрівало все навкруги. Знову забуяло на землі життя.
Так за легендою виникло стародавнє свято Коляди. Відзначали його наші пращури з 24 грудня по 6 січня. У ці дні діти та молодь ходили по домівках та веселими піснями вітали господарів, бажаючи їм щастя, добробуту та щедрого врожаю. А пісні ці так і назвали — колядками.
Колись дуже давно у слов'янського бога Сонця — Даждьбога, була дружина — Коляда. У найдовшу зимову ніч мав народитися в них син Божич — молоде сонце.
Але богиня темряви і холоду — Мара, та її батько — злий Чорнобог, не хотіли появи Божича. Мріяли вони, щоб завжди на землі панували темрява, холод і голод. Мара намагалася перешкодити Коляді народити сина.
Погналася Мара за Колядою. Рятуючись від злих сил, перетворилася світла богиня на козу. Не помітила Мара тварину і побігла далі, а Коляда знову обернулася на жінку і народила Божича — нове сонце, яке зігрівало все навкруги. Знову забуяло на землі життя.
Так за легендою виникло стародавнє свято Коляди. Відзначали його наші пращури з 24 грудня по 6 січня. У ці дні діти та молодь ходили по домівках та веселими піснями вітали господарів, бажаючи їм щастя, добробуту та щедрого врожаю. А пісні ці так і назвали — колядками.
ПРИКМЕТИ ПРО СНІГ
Як багато на полях снігу – буде добрий урожай.
Ворони зграями кружляють у повітрі перед снігом.
Був уночі іній - вдень сніг не випаде.
Зима засніжена - літо дощове.
Кільця довкола місяця - на сніг.
Зима малосніжна - літо посушливе.
Хмари йдуть проти вітру - на сніг.
Миготять зірки в небі - на сніг.
Сніг лапатий - чекай тепла до хати.
Якщо сніг рипить - похолодає.
Комментариев нет:
Отправить комментарий